Главная »»» Экономика »»» просмотр реферата на тему:

Основні етапи господарського розвитку первісного суспільства
(скачать реферат)

Відкритий міжнародний університет розвитку людини


                            Кафедра облік і аудит



                          Контрольна робота на тему

       1.Основні етапи господарського розвитку первісного суспільства.
                2.Економічні здобутки трипільської культури.



                                                          Виконала студентка



                               Київ – 2003 р.
        Основні етапи господарського розвитку первісного суспільства.



                                    План.



   1. Вступ.



   2. Етапи господарського розвитку первісного суспільства
      1. Кам' яний вік.
      2. Вік міді та бронзи.
      3. Залізний вік.



         3.   Висновок.



         4.   Список використаної літератури.



                                  1.Вступ.
   Територія,  яка  належить  українському  народові,  починаючи  від  доби
найстаршого кам'яного віку —  палеоліту  —  й  до  наших  часів,  ніколи  не
залишалася пустою. «Покоління людей виростали  одне  по  одному.  Над  краєм
пролітали хуртовини , війни, але покоління від поколінь  переймали  здобутки
попередніх надбань і  передавали  їх  своїм  нащадкам.  Культурне  життя  на
українських  землях  не  переривалося  ніде,   ніколи.»   Так   характеризує
історичний  процес  йа  території  України  один  із  видатніших  археологів
України, проф.  Петро Курінний.
   Одним із головних завдань історичної науки  є  вивчення  закономірностей
розвитку людського суспільства  та  поділ  процесів  еволюції  матеріальної,
соціальної і духовної культури на основні, якісно відмінні один  від  одного
періоди, іншими словами, створення історичної періодизації
   Ще давньокитайські і давньоримські  філософи  помітили  послідовність  у
використанні каменю, бронзи (міді) і заліза для виготовлення  знарядь  праці
та зброї на певних етапах історичного розвитку. Проте наукове  обгрунтування
цього  спостереження  було  дане  лише  наприкінці   XIX   ст.,   коли   був
запропонований поділ історії суспільства на кам'яний, бронзовий та  залізний
віки, що послідовно змінювали один одного.



          2. Етапи господарського розвитку первісного суспільства.
      1. Кам 'яний вік.
                                  Палеоліт
   Біля 600 000 років тому значна частина України була вкрита  льодовиками.
Перше зледеніння не досягло меж України, але  друге  своєю  південною  межею
пройшло недалеко від Полісся та  Чернігівіцини.  Трете  зледеніння  захопило
вже значну  частину  України.  Льодовики  дійшли  до  підніжжя  Карпат.  Два
величезних язики спускалися до Дніпра,  до  Кременчука,  та  до  Дону,  устя
Хопра та Медведиці. Льодова маса поволі  посувалася  на  південь,  проходячи
від 3 до 5 км. на  рік,  в  залежності  від  рельєфу  місцевости.  Величезні
камені виривала вона з землі, відривала  від  гірських  масивів  і  несла  з
собою, вигладжуючи їх  по  дорозі.  Такими  каменями,  валунами,  позначився
кінець льодовика. У Києві, наприклад,  лежить  великий-валун  із  Фінляндії,
менші валуни зустрічаються на полях Катеринославщини. В селі Сухі  Горби  на
Лубенщині залишилися брили червоного  граніту.  Коли  льодовики  танули,  на
поверхні землі, звільненій від льоду, зароджувалося життя: з'являлися  флора
та фауна. Вони не були подібні  до  сучасних.  Ліси  кедрів,  ялин,  смерек,
сосен  вкрили  територію  України.  Сибірський  носоріг,  печерний  ведмідь,
печерний  лев,  мамут,  бізон,  слон-тригонтерій,  гігантський  олень  —  це
головні представники фауни тих часів. Тоді ж на території України  з'явилась
і людина. Існування  ліодини  доводять  рештки  самої  людини  та  знаряддя,
примітивно зроблені з каменю. Ця доба має назву  «доби  каменя».  Найдавніша
називається «давньокам'яною добою», або палеолітичною.  (Ця  назва  походить
від грецьких слів: «палеос» — давній та «літос»  —  камінь.)  Довгий  час  у
науці панувала думка, мовляв, в Україні  людина  з'явилася  значно  пізніше,
ніж у Західній Евроігі, і  що  в  Україні  не  було  палеоліту.  Тому  перша
знахідка  палеолітичних  знарядь  разом  із  кістками  мамутів,  викрита  на
території  України  в  1871  р.  Ф.  І.  Камінським  біля  села  Гонців   на
Полтавщині, справила  велике  враження  в  наукових  колах.  Після  того  на
території України було  зроблено  багато  знахідок  того  ж  роду.  Пам'ятки
палеолітичної  доби  знаходять  здебільшого   у   так   званих   «стоянках»-
«сгійбишах», де людина перебувала більш-менш довгий час, та  у  «майстернях»
— місцях, де був відповідний до вимог техніки людини камінь. З нього  людина
виробляла свої знаряддя й залишала уламки каменя.  Палеоліт  поділяється  на
кілька періодів, які позначаються за  назвами  тих  місцевостей,  де  вперше
було їх знайдено. Найдавніша палеолітична доба —  Шельська  характеризується
масивними  мигдалевидними  кам'яними  ручними  рубилищами.  Датується   вона
приблизно 200 000 років до Хр., коли, між періодами двох зледенінь,  було  в
Европі тепло.  Деякі  археологи,  як  от  І.  Г.  Шовкопляс,  Я.  Пастернак,
відносять  до  Шельської  доби   знахідки   біля   с.   Лука-Врублевська   в
Подністров'ї Інші археологи, серед них В. Щербаківський, А.  Л.  Монгайт  та
інші, ставляться  скептично  до  цього  і  вважають  речі  Луки-Врублевської
пізнішої доби. Аналогічні речі  знайдено  на  півдні  Англії,  на  верхів'ях
Рони, Райну, Дунаю. Більше матеріялів (і певнішого характеру)  про  людність
України стосуються наступної доби — Ашельської. Вона збігається  з  наступом
на Україну льодовика.  Підсоння  змінюється,  зникають  теплолюбні  тварини,
людина шукає захисту від холоду в печерах, гротах.  Вона  полює  на  звірів,
м'ясо яких споживає, а з шкір робить одяг. До цієї доби на Україні  належать
стоянки на Дніпрі, в урочищах Круглий, Ненаситець, у с.  Буремка,  на  Сулі.
Наступна доба — Муст'єрська, що датується біля  100  000  років  до  Р.  X.,
припадає  на  найбільше  зледеніння  в  Україні,  3  тварин  живуть  мамути,
шерстисті носороги, зубри, дикі коні, північні олені, ведмеді,  гієни  тощо.
До цієї доби стосується вже багато пам'яток перебування  людини  в  Україні.
В. М.  Щербаківський  вважав,  що  людина  з'явилася  в  Україні  тільки  за
Муст'єрської  доби.  Територія,  де  перебувала  людина,  дуже  обширна:  на
південь від Пинських болот, басейну Десни, до  Сіверського  Дінця.  Пам'ятки
перебування  людини  знайдено  в  Чернігівщині  (біля  Деркуль),  на  Дніпрі
(Кодак, Запоріжжя), на Волині (Житомир), у Галичині  (с.  Касперівка)  тощо.
Вдосконалюється техніка обробки каменю, ручні  рубила  замінюють  конечники,
скребла. Вживають також кістки тварин як голки, вила.
   До  цієї  доби  належить  найбільше  відкриття,  яке  зробило  будь-коли
людство:  вміння  здобувати  вогонь.  Людина  користувалася  з   нього   для
огрівання й освітлення житла, для печення та варення їжі.  Глиняного  посуду
ще не було, і людина використовувала для  варення  черепи  тварин.  До  цієї
доби належать житла людини в землянках. Так, у Києві на Кирилівській  вулиці
знайшов археолог В. В. Хвойка селище з землянками та  рештками  70  мамутів.
Решток людини цієї доби не знайдено в Україні, але у Криму, в  печері  Кіїк-
Коба, серед крем'яних знарядь муст'єрського типу та кісток  тварин  знайдено
такі  рештки;  руку  та  кістки  дитини.  Типом  ця   людина   належить   до
«неандертальського», названого  так  за  річкою  Неандер,  у  Німеччині,  де
вперше було знайдено її  череп.  Неандертальська  людина  була  невелика  на
зріст, присадкувата, з низькочолим  черепом,  великими  надбрівними  дугами.
Можливо, вона ще не володіла розчленованою  мовою.  Але  ця  неандертальська
людина вже відчувала існування вищої сили, що  керує  життям,  і  намагалася
привернути до себе її увагу та прихильність.  Так  постали  складні  магічні
заходи. До цієї доби стосуються  й  початки  вірувань  у  містичних  предків
людини, «тотеми». Таким предком могли бути тварини,  рослини,  камені  тощо.
Пережитки цих тотемічних уявлень збереглися до наших часів  у  мистецтві,  в
байках,  казках,  піснях.  За  цієї  доби  вперше   констатовано   ритуальні
поховання мерців, здебільшого в

самих  селищах.  При  покійниках  ставили  їжу  та  різне  знаряддя.  Пізній
палеоліт  поділяється  теж  на  три  доби;  Оріньякську,  Со-Яютрейську   та
Мадленську. За час пізнього палеоліту людність зайняла вже  широкі  простори
в Европі: Францію, Іспанію, Баварію,  Бельгію,  Саксонію,  Чехію,  Білорусь,
Україну,  Крим,  Кавказ.  На  півночі  —  фінські  землі:  верхів'я   Волги,
Перміцину до Уралу. В той же час «намічається різниця культур  південної  та
північної Европи: на півночі не було культур Солютрейської  та  Мадленської,
які дали такі цікаві пам'ятки на півдні. На  базі  Оріньякської  культури  —
першої форми пізнього палеоліту — розвивалася т. зв. Сві-  дерська  культура
(названа від села Свідра Велька, біля Варшави), яку  можна  вважати  основою
балтонордійської  культури.  В  Україні  дуже  багато   знахідок   пізнішого
палеоліту (епохи: Оріньякська, Солютрейська,  Мадленська).  Крім  гротів  та
печер, людина мешкає в житлах типу куреня. Стіни  їхні  обставлено  кістками
мамутів — іклами та лопатками — і  вкрито  шкурами  тварин.  Найвидатніші  з
знахідок: Деркул у басейні Сіверного Дінця, Пушкарі  на  Новгород-Сіверщині,
Чулагів  на  Десні,  Колесниково  на  Сівер.  Дінці,   Старий   Кодак   біля
Катеринослава, Гонці на Удаю, Мізин  на  Новгород-Сіверщині,  Кирилівська  в
Києві, Довгоничі біля Овруча, Фастів, Дубова Балка тощо.

Починаючи з Муст'єрської  доби,  як  сказано  вище,  в  пам'ятках  палеоліту
знаходять багато вказівок на існування віри людини у вищу силу,  на  бажання
ії привернути їй допомогу  різними   знаками  й  зображеннями  та  магічними
причаровуван- нями З цим пов'язані переважно пам'ятки мистецтва,  яких  було
дуже багато. Так, були фігурки жінок (Гонці),  тварин,  пташок,  малюнки  та
різьблення на стінах (напр., с. Озаринці на  Поділлі,  Кам'яна  могила  біля
Мелітополя, різьба на мамутових іклах Кирилівської стоянки в  Києві,  пташки
та орнаменти браслетів,  меандром  у  Мізині  на  Новгород-Сіверщині  тощо).
Взагалі Мізинська стоянка, досліджена Ф. К.  Вовком,  Л.  X.  Чикаленком  та
іншими видатними археологами,  дає  дуже  багато.  Серед  величезного  числа
виробів з каменю та кости заслуговують на  особливу  увагу  фігурки  пташок,
вкриті геометричним орнаментом, браслети з  ікол  мамута  й  інші  різьблені
речі. На  них  —  найстарший  в  історії  мистецтва  орнамент  меандра,  але
поставлений  похило,  навкоси.  До  Мадленської  культури  належить   чимало
мистецьких виробів, наприклад, у Костенках знайдено 43 статуетки.  Від  цієї
доби залишилися  поховання  й  рештки  людини.  Це  вже  не  неандертальська
примітивна людина, а людина кроманьйонського типу,  яка  мало  відрізняється
від  сучасного  європейця.  Вона  трималася  просто,  вертикально,  руки  ії
рухалися вільно. Вона володіла мовою. Підбиваючи  підсумки,  треба  сказати,
що за доби палеоліту населення України мало багато  спільного  з  населеяням
Західньої європи  —  південної  Франції,  Піренеїв,  Швайцарії,  Баварії:  і
антропологічним типом, і  технікою  знарядь,  і  побутом,  і  мистецтвом,  і
релігійними поглядами. З другого боку, можна спостерігати чимало рис, які  з
палеоліту збереглися в  мистецтві  України  (порівняти  орнаменти  Мізиня  з
українськими вишивками тощо). «Культурна єдність з 100  тисяч  років  до  Р.
X.— найкращий довід  европейського  походження  культури  і  фізичного  типу
українського народу», — пише проф. П. Курінний."  З  другого  боку,  важливе
те, що  з  палеоліту  оформлюється  дві  групи  європейських  культур:  одна
охоплювала північну  Німеччину,  Польщу,  північні  землі  Східньої  Европи,
друга розгорталася  на  південних  землях  Европи  від  Піренеїв,  південної
Франції, Швайцарії, Чехії, Білоруси, України. Так з  палеоліту  зароджується
розподіл культур північно-нордійської та  південної  —  кельтсько-дунайсько-
української.
                                   Мезоліт
   Палеоліт відділяє від неоліту — новокам'яної доби  —  мезолітична  доба.
Вона припадає на перші тисячоліття після  останнього  зледеніння.  Населення
цієї доби жило переважно полюванням з лука на дрібних  тварин  та  птахів  і
риболовецтаом. Відповідно до цього змінився характер  кам'яних  знарядь,  їх
робили дуже дрібними — «мікролітами»  —  для  насаджування  на  стріли,  для
вставляння  у  списи,  гарпуни.   Найбільш   характеристична   для   України
Свідерська  культура.  М.  Рудинський   вважає,   що   аналогічна   культура
мікролітів знайдена ним у багатьох місцях  України:  біля  с.  Смячки,  коло
Охтирки, по течії Тетерева, на Новгород-Сіверщині, в  Миргородському  повіті
на Полтавщині (біля с.  Яреськи  та  Шишаки),  на  Прип'яті.  Л.  Са-вицький
знайшов мікроліт на Волині. Великий інтерес мають  знайдені  в  1936  р.  та
1938 р. петрогліфи в Мелітоігільському  районі,  біля  с.  Терпінне  —  коло
Озівського моря. Там на скелях знайдено декілька  сов,  видряпаних  рисунків
тварин — биків, коней, хижаків, мамута — та  рисунків  лінійно-геометричного
характеру. Біля с. Терпінне багато мікролітів.  Усе  разом  дає  можливість,
писав В. Щербаківський, казати про  «безперервність  життя  мезолітіків  від
палеоліту до неоліту. З другого боку, ця знахідка свідчить  про  зв'язок  із
Свідерською  культурою.  В.  Щербаківський  робить  висновок,  що  життя  не
припинялося на Україні від палеоліту до неоліту.
                                   Неоліт
   Життя первісної людини змінялося  дуже  поволі.  Минали  тисячоліття,  а
людство жило так само, як і раніш. Якась невелика зміна у  техніці  кам'яних
знарядь вважається археологами за дату та ознаку еволюції культури. Біля  І3
000  років  тому  на  Україні  можна  відзначити  ряд  нових  винаходів   та
досягнень, які в цілому остільки важливі, що дають  можливість  вважати  цей
час новою  добою,  неолітом,  себто  новокам'яною  добою  («неос»  —  новий,
«літос»  —  камінь).  Не  тільки  техніка  кам'яних  знарядь  дає   підстави
відокремити нову добу від попередньої. Зміни  полягали  в  зовнішніх  умовах
життя. Змінився клімат, льодовики відступили на північ, підсоння на  Україні
стало м'якше, тепліше. Північна флора наблизилася до сучасної.  Змінилася  й
фауна. Мамугів, тригонтеріїв,  печерних  левів,  бізонів  замінили  ведмеді,
вовки, лисиці, олені, тури, дикі коні, дикі кабани, кози, зайці, ховрахи.  У
зв'язку з  зміною  зовнішніх  умов  змінився  побут  людини.  Вона  не  мала
потреби, як  раніш,  ховатися  в  печерах.  З'являються  наземні  будівлі  —
халупи. Здебільшого вони не стояли окремо, а  з  них  складалися  села.  Про
великі села свідчать рештки  будівель  та  цвинтарі.  Головними  ознаками  в
галузі виробництва з каменю бути:  пиляння,  шліфуванця  та  свердління.  Ці
винаходи  дали  можливість  людині  значно  збільшити  асортимент   знарядь.
З'являються різного типу сокири, мотики,  оскарди,  молоти,  тесла,  долота,
ножі,наконечники списів. Велике значення мало  винайдення  лука  з  стрілами
Його широко вживали — знаходять силу стріл різних форм. Полювання  на  диких
тварин було довгий час головним заняттям людини і джерелом її існування.  За
допомогою лука з стрілами, різного роду пасток, сильців людина  полювала  на
оленів, диких коней, вовків, зайців. У повноводних річках було багато  риби,
і рибальство було дуже  поширене.  Вживали  для  рибальства  сітки,  неводи,
кидали гарпуни, ловили вудками, вживали замість гачків малюсіньких  кам'яних
платівок. Біля 6-7 тисяч років тому людина почала виробляти посуд  з  глини.
Спочатку посуд робили з грубими стінками.  Згодом  посудові  надають  гарних
форм, прикрашають  орнаментами.  На  вогких  ще  стінках  посуду  паличками,
кістками, навіть пальцями виводять різні орнаменти: смужки, ялинки,  хрести.
Ганчарство внесло велике полегшення в побут людини. Вона могла  варити  їжу,
зберігати воду. За неолітичної доби людина  опанувала  ткацтво.  З'являються
перші примітивні  варстати,  виробляють  тканину  з  вовни,  з  волокнуватих
рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі  більше  вдосконалені.  Відбитки
тканини зберігаються на глиняному посуді — як орнамент. Велике значення  для
людини  мало  приручення  тварин.  Першою  свійською  твариною  був  собака.
Пізніше було приручено  корову,  свиню,  овечку.  Скотарство  стало  значною
галуззю господарства. Наприкінці  неоліту  людина  почала  обробляти  землю:
копати мотиками з каменю, великими патиками, сіяти, жати кам'яними  серпами.
Зерно мололи кам'яними  зернотерками.  Сіяли  пшеницю,  ячмінь,  просо.  Уся
хліборобська праця лежала на  жінках.  За  неолітичної  доби  відомо  чимало
будівель на плотах, на озерах та річках, а також на  палях,  які  вбивали  в
дно річок та озер. На них будували мости з халупами. Такі будівлі відомі  на
Поліссі, на Волині, на Поділлі. За часів неоліту почали споруджувати  човни.
З великого стовбура дерева випалювали середину, вигладжували її  сокирами  з
каменю, залишаючи  одну-дві  перегородки.  Такого  човна  знайдено  біля  с.
Сабатинівки, на р. Возі. Цими  човнами  можна  було  випливати  на  середину
великих річок та озер для рибальства, а також робити більші  рейси  річками,
які набули значення водяних шляхів, що  сполучали  різні  племена.  З  цього
часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за  межі  території,
де мешкає. Поволі зникають межі між окремими племенами, починаються  зв'язки
між віддаленими країнами.  Зароджується  обмін,  починаються  впливи  різних
культур. В Україні знаходять вироби  з  кам'яних  порід,  яких  нема  в  тій
місцевості. Так — смугнастий  камінь  з  Волині,  обседіян  з  Вірменії  або
Карпат на Наддніпрянській Україні. За цей час можна спостерігати на  Україні
культурні впливи різних країн. Вони виявляються у формах  знарядь,  у  типах
їх. За часів неоліту можна констатувати, що Україна мала більше  зв'язків  з
культурними країнами Сходу (Месопотамією,  Кавказом,  Малою  Азією),  ніж  з
ближчими сусідами на півночі. Так, Східна Европа вже тоді поділялася на  дві
частини: південну — майбутню Україну та північну —  майбутню  Московію,  які
перебували під різними  впливами  і  утворювали  окремі  культури.  Шириться
мистецтво, але в ньому зникають реалістичні відображення  тварин,  мабуть  у
зв'язку з тим, що полювання  на  диких  тварин  перестало  відігравати  таку
велику ролю, як то було за часів палеоліту.  Можна  докладніше  уявити  собі
релігію людини. Поширюється культ жінки,  жіночого  божества.  У  похованнях
видно вже певний ритуал. Покійника часто скорчують, навіть  зв'язують.  Його
посипають червоною вохрою,  що  символізувало  трупоспалення.  З  покійником
ховають зброю, прикраси, їжу в горщиках — усе,  що  йому  потрібно  на  тому
світі. Людина неоліту вірила в те, що життя людини не припиняється з  смертю
на землі. Люди неоліту жили  родовими  групами,  об'єднаними  особою  жінки-
матері, бо діти, з-за відсутности постійних  шлюбів,  не  знали  батьків,  і
споріднення велося за розрахунком зв'язків з матір'ю. Так утворився  лад,  в
якому жінці  належало  первенство  в  житті  групи:  матріархат.  Матріархат
відбився на релігійних уявленнях,  на  культі  богині-  матері.  Взагалі  за
неоліту відбулося так багато змін у побуті людини та в її  фізичній  будові,
що антропологи припускають появу нової раси в Европі і, зокрема, в  Україні.
Раса, яка змінила неандертальську, кроманьйонська. У 8-6 тисячоліттях до  Р.
X.  стає  помітною  балто-білорусько-українська  єдність  на  тлі   дальшого
розвитку Европи. Виявилася  вона  в  культурі  неоліту  ямково-гребінчастого
стилю. Назва цієї культури походить від характеристичного  для  неї  посуду,
орнаментованого  відтисками  гребінців  або  патичків,  обмотаних  шнурками.
Носії цієї культури  жили  великими  селищами  на  узгір'ях,  біля  води.  В
Україні  відомо  багато  поселень  із  цього  часу   (біля   Погорілого   на
Чернігівщині, Міньєвки на Ізюмщині, Зоранки на  Волині,  Кам'яні  могили  на
Маріюпільщині  тощо).  У  Західній  Европі  їм   відповідали   селища   типу
«к'оккенмеддінгів»: так називаються купи  харчових  покидьків,  переважно  з
кісток спожитих риб, мушлів тощо. Кераміка ямково-гребінчастого стилю  стала
основою слов'янського стилю кераміки.

                          2.2. Вік міді та бронзи.
   Перший метал, який почали вживати на Україні, була мідь. Перші вироби  —
невеликі  сокири  або  долота  —  знаходили  вже  в  пам'ятках  Трипільської
культури, але це було дуже рідко. Приблизно біля ІІІ  тисячоліття  до  нашої
ери на території Европи з'являються нові  поселенці:  народ,  який  опанував
усю  ту  територію,  де  розгорталася  Трипільська  культура.Цей   народ   з
культурного погляду стояв нижче  від  трипільців.  Він  неребував  у  стадії
скотарства і ще не знав рільництва,  але  був  міцніший,  войовничіший,  ніж
трипільці.  Він   приніс  із  собою  вміння  обробляти  мідь.  На  території
Донеччини, в районах Луганська, Бахмута, були родовища міді.  Там  археологи
відкрили рештки первісних шахт, печей для топлення міді у  вигляді  глибоких
ям у землі, викладених глиною. Знаходять  також  матриці,  в  яких  виливали
різні предмети з міді: наконечники списів, стрілки, сокири, ножі,  прикраси.
Металеві вироби дуже поволі завойовували місце у вжитку  людини.  Вони  були
дорогі, їх важко  було  виробляти.  Тому  довгий  час,  разом  з  металевими
виробами,  вживали  також  кам'яні,  причому  на  форми  кам'яних  сокир  та
наконечників списів впливали форми металевих,  і  найкращі  зразки  кам'яних
знарядь з'являються якраз за часів початку вживання металів. Чиста  мідь  не
тривка, тому дуже рано до неї почали додавати  оливо,  і  цей  стоп  зветься
бронзою. Бронза дуже добрий, ковкий метал. Нове населення,  з  яким  прийшли
мідь та бронза на Україну, принесло  з  собою  нові  форми  поховань.  Своїх
мерців  воно  ховало  у  скорченому  положенні,  часто  у  великих  кам'яних
склепах, катакомбах. Здебільшого їх посипали червоною вохрою.  Над  могилами
насипали  високі  кургани.  Для  цієї  Культури  характеристична  кераміка:.
невеликі глечики, прикрашені «шнуровим» орнаментом. Пам'ятки  цієї  культури
пов'язують  Україну  з  передньою  Азією,  Кавказом,  а  також  з  Егейською
культурою та Західньою Европою: аналогічні пам'ятки знаходять в  Італії,  на
островах Середземного моря, в Іспанії. За доби міді та бронзи  ще  яскравіше
намічається різниця культурних впливів, під  якими  перебували  південна  та
північна частини Східної Европи. У  той  час,  як  у  північній  частині,  в
районах Поволжя, намічалися міцні культурні  шляхи,  які  вели  на  Урал,  у
Сибір, де розвивалася  могутня  мідяна  та  бронзова  культура,  —  південна
частина,  територія  України,  перебувала  під   постійним   впливом   інших
осередків: передньоазійських, кавказьких та західньоевропейських,  ближче  —
угорського. Це яскраво позначилося, між іншим, на  формах  бронзових  сокир:
на північних землях панував сибірський «кельт»,  на  південних  —  сокира  з
довгим обухом, характеристична для  Месопотамії  та  Малої  Азії.  З  кінцем
бронзового віку на Україні пов'язане місцеве виробництво  бронзи  та  висока
ливарна техніка її. Помічається кілька  культур,  які  мали  свої  прикмети:
Білогрудівська  (біля  Умані),  Висоцька   (на   Львівщині,   Тернопільщині,
Рівенщині), Верхнедністровська (верхнє Подністров'я). Вони  характеризуються
скотарсько- хліборобським побутом  і  зв'язками  з  Італією,  Наддунайщиною,
Сибіром.
   На цю добу припадає поява на Україні того  першого  народу,  ім'я  якого
збережено історією. Це  кимерійці,  яких  описав  у  V  ст.  Геродот.  Земля
кимерійців лежала від Карпат та гирл Дунаю до Кубані. Хронологічно  культура
кимерійців датується 1500 до 700  р.  до  Р.  X.  Кимерійці  мали  укріплені
городища (Немирово, Волковці,  Пастирське,  Мотронівку,  Хмільне  та  інші).
Вони ховали небіжчиків і мали некрополі (с. Волоське на  Запоріжжі).  У  них
були складні ритуальні обряди. Збереглися  стели  —  статуї  із  зображенням
людей (с. Волковці біля Кам'янця- Подільського, с.  Білогрудівка  б.  Умані,
Білозерка на Херсонщині). Кимерійці характеризуються  табунним  скотарством,
високою культурою бронзи та кераміки з кольоровими інкрустаціями. Вони  були
першим народом, який мав царів, їхні царі були племінними ватажками  (могила
царя біля с.  М.  Лепетиха,  Херсонщина).  Вони  мали  культурні  зв'язки  з
Кавказом, Закавказзям, Малою Азією, Шлезьком,  Гальштадтом.  Геродот  писав,
що кимерійці прийшли з Азії.  Сучасні  археологи  доводять  інше.  Дослідник
Вілогрудівської культури П. П. Курінний вважає, що не з  Азії  могли  прийти
вони, а з середньої Наддніпрянщини, їхня культура продовження  Трипільської,
пристосованої  до  умов  табунного  скотарства.  Перехід   частини   осілого
населення  до  табунного  скотарстаа  штовхав  їх  на  південь,  зокрема  із
Запоріжжя.

                              3.  Залізний вік.
   Біля Х століття до Р. X. в Евроігі входить у вжиток  залізо  і  витискає
дорожчу бронзу. Старіший період цієї доби має назву «Гальштадтського»  —  за
місцем Гальштадт в Австрії, де було вперше знайдено пам'ятки  її.  Проф.  Д.
В. Антонович вважав, що  залізо  прийшло  до  Европи  з  Передньої  Азії  і,
правдоподобно, шляхом через Україну. Тому  можливо,  що  на  Україні  залізо
з'явилося трохи раніш, ніж у центральній Европі. На початку залізного  віку,
в  VII  ст.  до  Р.  X.,  на   північному-чорноморському   узбережі   почали
засновувати  свої  колонії  греки.  Ці  колонії  були   тісно   зв'язані   з
метрополіями, від яких вони відділилися. Вони мали  такий  самий  політичний
лад, брали участь у гімнастичних змаганнях.З колоній  метрополїї  одержували
продукти , яких  не  вистачало  в  Греції,  рибу.  За  їхнім  посередництвом
провадили торгівлю з сусідніми країнами. Згодом вони  завели  багаті  міста.
Еллінська колонізація поширювалася й далі. Наприклад, у Лубеніфгаі  знайдено
рештки грецьких  храмів  .  Серед  грецьких  колоній  перше  місце  належить
Ольвії. Вона лежала на правому  березі  Буга,  коло  с.  Парутва.  Заснували
Ольвію колоністи з міста, яке само було грецькою колонією  на  березі  Малої
Азії. Ольвія була великим містом. Археологи виявили рештки  міста:  майдани,
бруковані вулиці, мури, що оточували місто, великі театри, храми,  стадіони,
громадські та житлові будинки. В Ольвії найбільше поважали  богів  Аполлона,
Кібелу — жінку, «магір богів». Ольвія стала значним культурним осередком.  У
ній були вчені,  письменники,  було  розвинене  місцеве  виробництво.  Місто
славилося  керамічними  та  ювелірними  виробами.  Виробляли  також   зброю.
Подібно до інших чорноморських  колоній,  Ольвія  карбувала  власну  монету.
Вона  провадила  у  значних  розмірах   торгівлю   з   сусідніми   народами,
скуповувала у них хліб, рибу, рабів і надсилала все це до  Греції.  З  свого
боку   Ольвія   продавала   сусідам   вина,   матерії,   товари   мистецької
промисловости — золоті та срібні, посуд, прикраси, зброю. Добре  досліджений
також Херсонес. У ньому знайдено широкі бруковані вулиці, майдани,  цистерни
для дощової води, каналізацію, водогін. Збереглися рештки  храмів,  житлових
будинків . На вулицях стояли стели, невфізми — урядові дек- крети,  висічені
на  мармурових  плитах.  Серед  них  мармурова  плита  з  написом:  «Присяга
громадян на вірність конституціі своєї держави» (І-П ст. до Р. X.).  Грецькі
колонії відіграли велику роль в історії населення України,  поширюючи  серед
нього високу культуру.



                                 3.Висновок.

   Найважливішими рисами первісної доби були перехід від привласнюючого  до
відтворюючого господарства, існування роду як  господарської  одиниці,  який
поділявся на великосімейні  виробничі колективи, громади спільної  власності
на  землю.Удосконалення  знарядь  праці,  розширення    виробництва,   поділ
виробничої  сфери  на   сільське   господарство   і   ремесло,   виробництво
додаткового продукту створили економічні  умови  для  виникнення  держав  та
подальшого економічного розвитку стародавніх цивілізацій.



   4.Список використаної літератури.

     1. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М.,  Матейко  Р.М.  Економічна  історія
України і світу. Підручник. – Вікар  К., 2001.
     2.  Історія  держави  від  первісної  доби  і  перших  цивілізацій  до
становлення  індустріального суспільства – Генеза  К., 1999.
     3. Джохансон Д. Истоки рода человеческого.-М., 1984.
     4.Павленко Ю. Історія світової цивілізації. Соціо-культурний  розвиток
людства.Навчальний посібник  -К. ,1996.
     5. Грушевский М. С. Очерки истории украинского народа. – К., 1990.



                 Економічні здобутки трипільської культури.



                                    План.



   1.Перші знахідки трипільської культури.

   2.Походження трипільської культури.

   3.Слід трипільської культури в сучасному житті України.

   4.Висновки.

   5. Список використаної літератури.



                   1.Перші знахідки трипільської культури.
   Кінець неоліту на всій території  України  характеризується  надзвичайно
багатою, блискучою культурою хліборобів. Перші знахідки цієї  культури  було
зроблено відомим київським археологом В. Хвойкою иа початку XX  ст.  в  селі
Трипіллі, недалеко від Кивва. Назва  «Трипільська  культура»  залишилася  до
наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що  межі  її  поширюються,
за сучасними дослідженнями,  від  Слобідської  України  до  Словаччини,  від
Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова. На  всій  території
України,  починаючи  від  VI  тисячоліття  до  1  тисячоліття  перед  Р.  Х„
утворилася культура, яка на всьому свовму протязі мала цілким виразні  риси.
Людність мешкала великими селами на берегах річок. У  цих  селах  були  хати
прямокутної форми. Чотирисхилий дах спирався  на  стовпи.  Сгіни  дерев'яні,
обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з  дерев'яних  плах,  складених
помостом, обмазаних глиною,  іноді  обпаленою.  Розміри  цих  будівель  були
різні —від 6 до 150 кв.  метрів.  Стіни  бували  розписані.  Житла  будували
залежно від місцевих умов: де  був  ліс  —  з  плах,  обмазаних  глиною,  де
бракувало лісу — з глиняних вальків . На Одещині — з каменю- вапняку.  Житла
були  здебільшого  багатокамерні.   Наприклад,  переважали   чотирикімнатні.
Нерідко вони були розписані темночервоними  фарбами.  Крім  багатьох  селищ,
розкопаних на Україні, знайдено кілька глиняних моделів, так званих  «хаток»
(Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють уявлення про ці  будівлі.
Вони мали всередині грубу, лави, Вид хаток нагадує пізніші українські  хати,
так само, як нагадує їх самий характер будови: дерев'яні,  обмащені  глиною,
стіни. Крім житлових будинків, у селах були будівлі ритуального  призначення
так звані «точки».
   До особливо високого розвитку дійшло у трипільській культурі гончарство.
Посуд зразу ліплений руками з нечистої і  слабо  випаленої  глини,  де  далі
стає  багатший  формами  й  орнаментикою,  а  виріб  його   удосконалюється.
Виробляли  посуд  на  місцях,  а  не  привозили  здалека,  про  що  говорять
збережені останки гончарських печей того часу. На так  званих  «точках»,  що
були мабуть місцем похоронів і почитання покійників, знайдено крім попелу  й
недогарків  з  людських  кісток  безліч  різноманітного  посуду.  Були   там
подвійні чашечки без дна (подібні до нинішних далековидів) та  різної  форми
горщики,  мисочки  та  кухлики.  Всі  украшені  фарбованим   орнаментом   із
хвилястих ліній та завитків.  Крім  посуду  трапляються  по  таких  «точках»
глиняні статуетки, переважно жіночі, хоч тут  і  там  трапляються  статуетки
чоловіків та тварин. Так орнаментика посуду,  як  форми  статуеток  говорять
про високо розвинутий мистецький смак і хист  людей  із  часів  трипільської
культури.
   Для повної характеристики трипільської  культури  на  землях  галицького
Поділля, може послужити нам велика промислова оселя того часу  в  Кошилівцях
(пов. Заліщики).
   В тогочасному гончарстві рівночасно вживали  кілька  відмінних  способів
виробу. Найдавніший посуд — полумиски, збанки, кухлі та амфори,  ліпили  від
руки з сірої, змішаної з піском глини, а його орнаментика була  жолоблена  й
невибаглива у формі.
   Кращим способом виробляється посуд блідо-помаранчевої  краски  шляхетний
по формі і виконанні, покритий багатою орнаментикою  в  чорній,  червоній  і
білій красці. Є там пляшки з ухом подібні до голови вола, мисочки оперті  на
людських ногах, посуд у формі птаха та інших тварин. Орнаментика,  переважно
складена з ліній, кругів, луків, завитків і  рівноременних  хрестів,  має  в
собі й  ростинні  та  тваринні,  а  навіть  людиноподібні  мотиви.  Разом  з
безліччю гарних і виразистих статуеток, вся кошиловецька  нахідка  дає  дуже
вимовне свідоцтво рівневі усієї трипільської культури.



                     2.Походження трипільської культури.

    Відкриття й вивчення Трипільської  культури  викликало  багато  гіпотез
щодо  її  походження  та  характеру.  Професор  Штерн  назвав  цю   культуру
«домікенською»  і  вважав,  що  вона  старша,  ніж  Мікенська  або  Егейська
культура.  Пересуваючись  до  Геллади,  вона,   мовляв,   підсилила   основи
Егейської культури.
    Нові досліди показують, що ці культури чужі одна одній, а  хронологічно
Трипільська культура не молодша від них. Проф. Н. П. Курінний пише, що  «чим
більше ми заглиблюємось в досліди над  трипільською  культурою,  тим  більшє
виявляється виток, який сполучає цю культуру з культурою Геллади.
   Будівлі типу мегарона тут і там, культ матері й мужа-пастуха, керамічних
форм,  мітологій,  пластичних  і  орнаментальних  мотивів  —  пояснюють   їх
генетичні зв'язки».



           3.Слід трипільської культури в сучасному житті України.
   На Україні Трипільська культура зберіглась у пережитках  і  залишила  по
собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну  спорідненість  із
старожитною  людністю  Пра-України.  До  останніх  часів  сільські  жінки  й
молодиці розмальовують хати, комини, печі тощо. У  килимарстві,  ганчарстві,
дереворізьбі, вишивках, нисанках — дуже  багато  геометричних  та  рослинних
орнаментів   (званих   по-народному   циганською   вулицею,   безконечником,
кривулькою, кучериками, троєчками,  гачками  тощо),  які  виразно  нагадують
орнамент палеолітичної та неолітичної діб на Україні. На Лемківщині,

наприклад,  ще  й  до  цього  часу  зберігся  спосіб   розмальовувати   хати
(рівнобіжне до покладеного в стінах дерева  з  горизонтальними  омурами,  що
сягає, очевидно, до дуже давніх часів).
     Неоліт України характеризується низкою різних  культур,  пов'язаних  з
певними територіями, які мали свої  властиві  прикмети  в  кераміці,  різних
знаряддях. Так, на Полтавщині  жило  населення,  яке  залишило  «гребінцеву»
кераміку, на Волині  та  в  Галичині  утворилася  «надбузька»  культура,  на
Закарпатті — носії «буківської» культури тощо, в надчорноморських  степах  —
«ямна» культура, і ця назва походить від звичаю ховати  небіжчиків  в  ямах.
Одночасно, наприкінці 111 тисячоліття до Р. X.,  з'явилися  носії  «лінійно-
стрічкової» кераміки, пов'язаної з Мізинською та Трипільською культурою.  Ця
культура цікава тим, що зв'язує неоліт  Волині  та  Галичини  з  центральною
Европою:  Моравією,  Угорщиною,  Німеччиною.   Добу   неоліту   ,   зокрема,
Трипільську культуру новіші дослідники пов'язують з українським народом.  В.
М. Щербаківський писав, що жодного переселення слов'ян  не  було.  Слов'яни-
українці жили в Україні від  доби  неоліту.  «Гадаємо,  що  історія  України
починається з палеоліту... що всі  послідовні  великі  культури  на  Україні
являють собою  етапи  формування  та  розвитку  українського  народу  аж  до
нинішнього  часу.  Вивчення  всієї  історії  в  цілому,  в  комплексі   умов
географічних, економічних та епізодичних дає правдиве розуміння минулого,  а
разом з тим указує дальший шлях нашого народу.»  



                                 4.Висновки.
   Трипільська  культура  дала  великий  поштовх  для   розвитку   культури
хліборобства та гончарства в нашій державі. На Україні Трипільська  культура
зберіглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. До останніх  часів
сільські  жінки  й  молодиці  розмальовують  хати,  комини,  печі  тощо.   У
килимарстві, ганчарстві, дереворізьбі,  вишивках,  нисанках  —  дуже  багато
геометричних  та  рослинних  орнаментів  які  виразно   нагадують   орнамент
трипільської культури.     Вивчення  трипільської  культури  дозволяє  краще
зрозуміти наше минуле і сьогодення.



                     5. Список використаної літератури.


     1.Лановик Б.Д., Матисякевич  З.М.,  Матейко  Р.М.  Економічна  історія
України і світу. Підручник. – Вікар  К., 2001.
      2.Історія  держави  від  первісної  доби  і  перших  цивілізацій   до
становлення  індустріального суспільства – Генеза  К., 1999.
     3. Джохансон Д. Истоки рода человеческого.-М., 1984.
     4. Павленко Ю. Історія світової цивілізації. Соціо-культурний розвиток
людства.Навчальний посібник  -К. ,1996.
     5. Грушевский М. С. Очерки истории украинского народа. – К., 1990.
     6.Крип'якевич І. П. Історія України. –Львів, 1990.
Десятка наиболее читаемых рефератов:


;Каждый реферат имеет своего законного правообладателя.
Все вопросы, замечания, пожелания и претензии писать сюда
  0.017031  

Rambler's Top100