Главная »»» Криминалистика »»» просмотр реферата на тему:

Криміналістична характеристика злочинів, поняття та основні елементи
(скачать реферат)

Криміналістична характеристика злочинів, поняття та основні
                                  елементи.

                                   Зміст.


I.    Вступ.     2


II.   Предмет та завдання криміналістики.    2


III.  Механізм вчинення злочину, основи механізму злочинної діяльності.
    10

  1.  Злочинність у системі соціальної діяльності. 11
    ¬ Злочин як різновидність соціальної діяльності.    11
    ¬ Криміналістичне поняття діяльності.    12
    ¬ Структура злочинної діяльності і характеристика її елементів. 13
  2.  Теорія механізму вчинення злочину.     16
    ¬ Відображення в основі механізму вчинення злочину. 16
    ¬ Види взаємодії у структурі механізму злочину та їх енергетична
    сутність.    19

IV.   Висновок.  21

    ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………22



                                   Вступ.


         Формування предмета  науки  криміналістики  має  певний  історичний
аспект, суть якого до цього  часу  становить  дискусійну  проблему.  Предмет
будь-якої  науки  розвивається,  вдосконалюються  його  зміст  і  методи   у
відповідності до загального накопичення наукових знань  та  соціальних  умов
розвитку суспільства. Розвиток процесуальної думки  наприкінці  XIX  ст.  та
пекучі потреби практики створили умови до відгалуження  від  фундаментальних
правових галузей знань багатьох спеціальних, які  мали  спочатку  прикладний
характер. Це були судова  медицина,  криміналістика,  судова  психологія  та
інші.
         Уперше про  криміналістику  як  систему  спеціальних  знань  згадав
Г.Гросс у своїй фундаментальній роботі "Керівництво для судових  слідчих  як
система  криміналістики"  (1892  р.).  Це  перша   робота,   в   якій   були
систематизовані накопичені тактичні і  методологічні  знання  про  розкриття
злочинів, зібрані технічні засоби, які використовувались для цього.  Г.Гросс
назвав сукупність таких знань системою, а  галузь  знання,  що  їх  вивчає,—
криміналістикою. Предмет криміналістики він  визначив  так:  "Криміналістика
по своїй суті починається там .., "де встановлюють" .., яким  саме  способом
учинюються злочини? Як досліджувати ці способи і  розкривати  їх,  які  були
мотиви що спричинили до злочину, яка була мета — про все це нам не  говорить
ні карне право, ні процес. Все це складає предмет криміналістики".
         Наступні  визначення  предмета  криміналістики   є   вдосконаленням
основних положень, які були  зазначені  ще  у  Г.Гросса.  Так,  С.Н.Трегубов
писав, що предметом криміналістики є "використання методів природничих  наук
і  технічних  знань  при  розкритті  злочинів  і  встановленні   особистості
злочинця". Увага  до  технічного  аспекту  використання  засобів  і  методів
природничих   наук   викликало   появу   однобокого   визначення    предмета
криміналістики.  Автор  першого  в   Росії   підручника   з   криміналістики
І.М.Якімов вважав, що криміналістика "має своїм предметом вивчення  найбільш
доцільних  способів  та  прийомів  використання  природничих,   медичних   і
технічних наук при розслідуванні злочинів і вивченні фізичної  та  моральної
особистості  злочинця".  Тут  технічний   аспект   предмета   криміналістики
очевидний,  хоча  і  додається  новий  напрям  —   дослідження   особистості
злочинця.
         Криміналістика, так само, як й інші науки, для пізнання свого
предмета повинна мати свої методи, котрі мають входити у структуру
предмета.


                     Предмет та завдання криміналістики.


         В  умовах  формування  і  становлення  нових  соціально-економічних
відносин, державних  структур  законодавчої  і  виконавчої  влади  виникають
задачі  створення  правової  основи  зміцнення  законності  і  вдосконалення
правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти правові  основи
державності  і  законності  правозаступницької  діяльності,  спрямованої  на
надійне  забезпечення  захисту  конституційних  прав  і  законних  інтересів
громадян, суспільних формувань та державних структур України.
         Криміналістика  озброює   співробітників   правоохоронних   органів
ефективними методами і засобами розкриття  злочинів,  що  сприяє  реалізації
принципу невідворотності покарання, об'єктивному використанню  кримінального
закону та профілактичному впливу.
         Останнім часом Президент і Уряд України приділяють  особливу  увагу
вдосконаленню діяльності правоохоронних органів та зміцненню технічної  бази
боротьби зі злочинністю взагалі і з організованою зокрема.  Сучасний  рівень
науки криміналістики і науково-технічний потенціал природничих  і  технічних
наук дозволяють практичним органам  прокуратури,  внутрішніх  справ,  служби
безпеки  та  суду  попереджувати,  припиняти  і  розслідувати  дуже  складні
злочини і тим самим сприяють розв'язанню однієї із головних задач  зміцнення
законності та правопорядку в Україні.
         Криміналістика  —  це  юридична  наука,  яка   виникла   у   надрах
кримінального процесу у минулому столітті як сукупність технічних засобів  і
тактичних  прийомів,  а  також  способів  їх  використання   для   розкриття
злочинів.  Це  означає,  що  криміналістика  вивчає  злочин.  Але  злочин  є
предметом  пізнання   інших   галузей   знань   (соціологія   і   філософія,
кримінальне, цивільне і адміністративне  право,  психологія,  статистика  та
ін.), які досліджують деякі специфічні сторони,  властивості  і  особливості
злочинної  діяльності  для  боротьби  із  нею.   В   цьому   аспекті   наука
криміналістика має свій предмет пізнання.
         Предмет будь якої науки —  це  сторона,  властивості  і  відношення
оточуючого світу, що виділені в процесі  практики  і  перетворені  в  об'єкт
дослідження для розкриття їх спеціальних закономірностей.
         Злочин є складним соціальним  явищем,  яке  характеризується  своєю
структурою,  зв'язками  і  відношеннями  між  його  елементами.  Пізнані  та
кількісно відтворені відношення набувають властивостей  закономірностей,  що
належать саме цій структурі. Тому криміналістика досліджує злочин  передусім
як динамічний процес, тобто його діяльнісну сторону.
         Злочин у діяльнісному плані — це динамічна система, яка  має  різні
форми взаємодій об'єктів живої і неживої природи. В структуру  її  елементів
входять: суб'єкти  злочину  (люди);  предмети,  за  допомогою  яких  учинено
злочин; спосіб учинення злочину; результат  злочину,  тобто  матеріальні  та
ідеальні відображення, а також інші обставини місця,  часу,  поведінка  осіб
причетних до вчиненого злочину, або які випадково стали його очевидцями.
         Елементи динамічної системи в процесі вчинення злочину  взаємодіють
між  собою,  створюють  сукупність  послідовних  процедур,  які  називаються
механізмом  злочину.  Останній  є  однією  із  сторін  злочину,  яку  вивчає
криміналістика.
         Механізм учинення злочину, з одного боку,  можна  подати  як  низку
певних дій, які відбуваються у часі, прийомів, процедур суб'єктів злочину  в
матеріальному середовищі, а з іншого — як обов'язкову  появу  незалежно  від
наслідків злочинної  діяльності,  тобто  відображення  механізму  злочину  у
вигляді системи матеріальних та ідеальних слідів-відображень.
         Механізм   злочину   є   системою   взаємодій   реальних   об'єктів
матеріального світу і  тому  він  охоплює  явища,  події  і  факти  реальної
дійсності, моменти і відрізки часу, людей, ділянки місцевості  та  простору,
предмети, речі, механізми і комп'ютерні системи, тварин, об'єкти  рослинного
світу  тощо,   які   є   елементами   механізму   злочину.   Вони   причинно
взаємопов'язані,  а  їх   взаємодія   відбувається   на   основі   загальних
закономірностей, форм руху  матерії  —  механічного,  фізичного,  хімічного,
біологічного і психічного.
         Усвідомлення механізму злочину в процесі його розкриття є однією  з
важливих задач, тому що не встановивши динаміки події — як, коли і при  яких
обставинах, якими засобами  і  в  якій  послідовності  розгорталася  картина
злочину на місці його вчинення, не можна зрозуміти його  мотивів  і  причин,
дати йому кримінально-правову  оцінку,  і,  зрештою,  скласти  уявлення  про
зовнішній вигляд злочинця та сконструювати динамічну модель його поведінки.
         Предмет безпосереднього посягання не  можна  змішувати  з  об'єктом
злочину, дослідженням якого займаються різні  галузі  права.  Криміналістику
цікавить безпосередньо предмет, на який був спрямований злочин, тому що  між
ним і злочинцем була взаємодія. Встановлення відношень і взаємозв'язків  між
предметом посягання і суб'єктом злочину має безпосереднє значення  для  його
розшуку  і   встановлення   особистості   злочинця.   Наприклад,   наркомана
найчастіше цікавлять самі наркотики і де практично їх  роздобути.  Якщо  при
крадіжці з аптеки зникли лише наркотичні препарати,  а  інші,  навіть  більш
коштовні залишилися, то запідозрюється передусім наркоман.
         Предмет  безпосереднього   посягання   закономірно   пов'язаний   з
особистістю злочинця, його віком, фахом, деякими властивостями  особистості.
Так, з фотовідділу великого універмагу зникли два  фотоапарати  ФЕД,  кілька
пачок  фотопаперу  і  проявника.  Відділи,   розташовані   поряд,   в   яких
продавались годинники і готовий одяг,  злодія  не  цікавили.  Була  висунута
версія, що крадіжку вчинив  неповнолітній,  який  цікавиться  фотографією  і
можливо раніше  відвідував  фотогурток.  Перевірка  цієї  версії  дала  такі
результати:  на  вокзалі  затримали  школяра,  який  втік  з  дому  і   став
бродяжити. З'ясувалось,  що  він  перед  закриттям  універмагу  залишився  в
ньому, вночі взяв два  фотоапарати,  а  вранці,  коли  відчинили  універмаг,
неповнолітній  злодій  непомітно  вийшов.  Хлопчик  навчався  у  8  класі  і
відвідував фотогурток.
         Спосіб учинення злочину —  це  образ  діяльності  суб'єкта,  що  не
тільки його поведінка, але й закономірне відтворення використання  предметів
— засобів діяльності. У зв'язку з цим  спосіб  опосередкований  об'єктивними
умовами, в яких виникла і розвивалась протиправна дія.
         Злочинець і образ його дії пов'язаний з місцем учинення  злочину  і
особистістю потерпілого.  Відомо,  що  при  вчиненні  убивства  особою,  яка
перебуває  з  потерпілим  у  близьких  стосунках  (родич,   близький   друг,
знайомий), злочинець найчастіше намагається сховати труп, знищити  сліди  на
місці події, приховати зникнення убитого, створити неправдиве алібі і  т.ін.
В цьому разі за  слідами  злочину  звичайно  висувають  дві  типові  версії:
"Злочинець — свій", "Злочинець — чужий", тобто не знайомий з потерпілим.
         Закономірності, що вивчає криміналістика, входять в її  предмет  як
елементи. Подія  злочину  розкриває  діяльність  суб'єктів  у  матеріальному
середовищі, в результаті якої виникають сліди злочину  —  джерела  доказової
інформації.  У  природі  все  взаємопов'язано  і  взаємозумовлено.  Злочинна
діяльність не виняток. Сліди-відображення виникають за  загальними  законами
діалектики і несуть необхідний і повторюваний, тобто закономірний  характер.
Давно помічено, що в соціальній діяльності  люди  розрізняються  за  образом
дії, предметами і прийомами та їхнім використанням і застосуванням, які  при
масовому  спостереженні  набувають  закономірного   характеру   причини   та
наслідків.
         Виникнення слідів при  вчиненні  злочину  —  процес  динамічний,  і
всякий рух, а також взаємодія супроводжуються  відображенням,  тобто  появою
змін у  матеріальному  середовищі.  Цей  процес  відбувається  у  будь-якому
історичному  періоді  і  має  загальну  закономірність,  суть   якої   точно
закарбована в народній мудрості так: "Немає злочину без  слідів",  тому,  що
немає руху без  утворення  слідів.  На  підставах  загальної  закономірності
Р.С.Бєлкін сформулював часткові закономірності, які зустрічаються в  процесі
вчинення злочину і є передумовами утворення слідів. Розглянемо їх.
         Закономірність,  тобто  відповідність  закону  —  діяльність,   яка
відповідає  деяким  правилам,  нормам.  Застосовуючи   до   події   злочину,
закономірність  означає  не  тільки   відповідність   утворення   інформації
об'єктивним законам руху і відображення матерії, але і можливість  керування
і передбачення появи джерел інформації, цілеспрямованого використання  їх  у
правоохоронній діяльності.
         Р.С.Бєлкін назвав п'ять закономірностей утворення слідів злочинів:
         1) повторюваність процесу виникнення слідів;
         2) зв'язок між діями злочинця і отриманням злочинного результату;
         3) зв'язок між способом учинення злочину і слідами,  які  виникають
            як наслідок використання цього способу;
         4) залежність вибору способу від конкретних обставин;
         5) зникнення доказів тобто слідів злочинів,  вищесказане  має  сенс
            об'єднати в такі три групи.
         До першої групи закономірностей належать:
         — повторюваність,  тобто  при  наявності  одних  і  тих  же  причин
виникають однакові наслідки, наприклад,  при  доторку  до  гладкої  поверхні
пальцем, щоразу утворюється потожировий відбиток. Якщо поверхня шорстка,  то
він невидимий, а якщо полірована — ледь видимий;
         — зв'язок між дією і результатом. Суть цієї закономірності по-лягає
в  тому,  що  наявність  злочинного  результату   свідчить   про   наявність
протиправної діяльності. Зв'язок  між  дією  та  її  результатом  може  бути
представлений  математично.  Але  цей   зв'язок   опосередкований   багатьма
обставинами.  Так  нестача  матеріальних  коштів  на  складі  не  завжди   є
наслідком крадіжки або розтрати, при торканні пальцем предмета —  не  завжди
зостається відбиток.  Зв'язок  носить  кореляційний  характер  і  може  бути
представлений кількісно, що використовується для  побудови  криміналістичних
характеристик окремих видів злочинів.
         Закономірне зникнення слідів-відображень. Суть цієї  закономірності
полягає у тому, що будь-який слід-відображення  матеріальний  або  ідеальний
після виникнення змінюється у часі і  нарешті,  зникає.  Таким  чином  сліди
злочинів після їх утворення "старіють",  кількість  відображеної  інформації
зменшується, а тому їхнє доказове  значення  поступово  зменшується.  Знання
закономірностей зберігання в часі окремих слідів злочину дозволяє  своєчасно
їх знаходити і фіксувати.
         Друга група закономірностей включає три види зв'язків:
         1. Зв'язок між способом дії і слідами злочину полягає  в  тому,  що
однакові  взаємодії  при  рівних  інших  умовах  призводять   до   однакових
наслідків.  Якщо  вчинено  крадіжку  із  приміщення  закритого  складу,   то
обов'язково утворюються  такі  сліди:  немає  в  наявності  майна  або  його
частини, зламані перешкоди, замикаючі пристрої, виявлення злочинця на  місці
події. Якщо труп знаходять висячим  у  зашморгу,  то  обов'язково  виникають
специфічні  сліди  (на  шиї  —  странгуляційна  боріздка,  язик  прикушений,
крововилив у капілярних судинах тощо), що дозволяє відрізнити  самоповішення
від його інсценування. Використання вогнепальної зброї призводить  до  появи
слідів пострілу — утворення вогнепальних пошкоджень на перешкоді,  на  місці
події залишаються гільзи, кулі, кіпоть, неспалені порошинки, пижі і  т.  ін.
Разом з тим виразність слідів не завжди  буває  очевидною,  відбитки  можуть
бути невидимими, погано  видимими  і  їх  знаходження  вимагає  використання
технічних засобів.
         2.  Зв'язок  способу,  яким  було  вчинено  злочин,  з  особистістю
злочинця. Хоча спосіб, яким було вчинено злочин, часом  називають  "почерком
злочинця", але за ідентифікаційною значущістю його не  можна  порівнювати  з
реальним почерком особи,  який  дозволяє  її  ототожнювати.  Сам  спосіб  як
упорядкована  сукупність  послідовних  процедур   (прийомів,   засобів,   що
використовуються) залежить від  великої  кількості  різноманітних  факторів,
котрі не завжди можуть бути точно визначені. Тому цей зв'язок має  імовірний
характер і реально виявляє себе лише при спостереженні масових  явищ.  Разом
із тим він є однією з ознак, за  якою  створюються  криміналістичні  обліки,
АБД, що використовуються для розслідування злочинів.
         3. Залежність способу від конкретних умов. Хоча діяльність злочинця
і має відносно стійкий характер, але вона не  може  щоразу  повторюватись  в
усіх деталях, оскільки кожен злочин здійснюється за  конкретних  об'єктивних
обставин. Тому злочинець діє залежно від  ситуації,  що  склалася  на  місці
злочину.  Ситуації  можуть  бути  зовсім  різними,  і   врахувати   їх   при
дослідженні та огляді місця події дуже важко. Тому цей  зв'язок  має  різний
ступінь кореляції, і все  залежить  від  характеру  конкретних  обставин,  а
також їхнього впливу на злочинця.
         Третя група. Закономірності, що відтворюють  виникнення  і  перебіг
явищ,  які  пов'язані  із  злочином,  характеризуються  суб'єктивними  діями
учасників злочину, насамперед самого злочинця, потерпілого, свідків. До  них
відносять такі дії суб'єктів:
         —  таємність  підготовки  і  вибору   засобів   учинення   злочину.
Підготовка до вчинення  злочину  досить  часто  становить  собою  явище,  що
міститься в механізмі злочину. Злочинець обирає об'єкт, час, готує  технічні
засоби. У разі групового злочину ватажок формує злочинну  групу,  розподіляє
ролі,  готує  і  відпрацьовує  план  дій.  Особлива   таємність   підготовки
спостерігається при організованій злочинності,  боротьба  з  якою  стає  все
складнішою та важчою;
         — рекогносцировка місця вчинення злочину  —  це  підготовча  таємна
діяльність злочинця. Злочинець оглядає  входи  до  приміщення  і  виходи  із
нього, визначає, хто зможе в цей час доби  побачити  або  почути  результати
злочинних  дій,  обирає  шляхи  відходу,  місця,  Де   потрібно   встановити
спостерігачів тощо. Через те, що злочинець  попередньо  був  на  майбутньому
місці злочину, то не виключена  можливість  появи  випадкових  свідків,  які
бачили і запам'ятали злочинця. При  розслідуванні  по  "гарячих"  слідах  ці
обставини треба мати на увазі;
         — раптовий від'їзд, зміна зовнішності і  місця  проживання,  роботи
тощо, часто є наслідками вчинення злочину, тому ці факти  треба  виявляти  і
ретельно встановлювати їх причину. Зрозуміло, що раптовий від'їзд або  зміну
зачіски не можна вважати прямим наслідком якої-небудь протиправної дії.  Але
слідча і судова  практика  свідчить,  що  після  вчинення  злочину  злочинці
нерідко переховуються, змінюють  місце  проживання  (від'їжджають  у  гості,
будинки відпочинку, вербуються на роботи у віддалені райони);
         —   нестандартна   поведінка   —   настороженість,   дратівливість,
скритність. Природно,  що  така  закономірність  може  виявлятися  лише  при
наявності багатьох фактів. При розслідуванні вона має орієнтовне значення  і
її належить перевіряти у кожному конкретному випадку.
         Наведені   закономірності   характеризують   механізм   злочину   і
діяльності  злочинця,  встановлення  яких  складає   тільки   одну   частину
розслідування. Другу частину створює  діяльність  слідчого,  яка  полягає  в
збиранні, дослідженні, оцінюванні  та  використанні  зібраного  матеріалу  у
процесі доказування.
         Процес доказування в інформаційному плані —  це  рух  інформації  і
підлягає певним закономірностям інформатики. Останні відображають суть  руху
інформації   у   будь-якій   пізнавальній   діяльності,   в    тому    числі
правоохоронній, при доказуванні у кримінальних справах. Цей  процес  охоплює
виникнення, пошук, фіксацію,  зберігання,  обробку  та  передачу  інформації
адресату. У кримінальному процесі, стосовно  процесу  доказування,  прийнято
розрізняти такі етапи: збирання,  дослідження,  оцінювання  та  використання
доказів.
         Збирання доказів, як діяльність, складається з таких процедур:
         а) пошуку джерела  інформації,  тобто  таких  об'єктів,  які  "були
присутні" на місці події і причинно пов'язані з  подією  злочину.  Джерелами
ідеальних відображень є люди, а матеріальних — усі тверді, сипучі,  рідинно-
та газоподібні тіла;
         б) фіксації  джерел  інформації,  тобто  застосування  технічних  і
тактичних прийомів  для  отримання  відбитка  джерела  інформації  у  формі,
доступної для його сприйняття об'єктами доказування;
         в) вилучення джерела інформації з  матеріального  середовища,  його
індивідуалізації і процесуальної фіксації в протоколі слідчої дії;
         г) зберігання джерела  інформації,  тобто  застосування  заходів  і
технічних засобів для створення штучних умов, за  яких  усуваються  природні
фактори, що руйнують структуру матеріального джерела.
         Дослідження джерел інформації підлягають певним  закономірностям  і
охоплюють процедури пізнання їх слідчим,  особою,  яка  провадить  дізнання,
судом, прокурором та експертом з метою встановлення  наявності  відображеної
інформації, можливості віднесення її до доказуваного факту і наскільки  вона
узгоджується з іншими доказами.
         Оцінювання доказів — це логіко-психологічний процес, в ході якого у
суб'єкта формується уявлення  (впевненість)  щодо  інформаційної  значущості
фактичних даних, тобто інформації, що знаходиться в її матеріальних  носіях,
а також  щодо  причинних  зв'язків  усіх  джерел  інформації  і  достатності
сформованого комплексу доказів для прийняття процесуального рішення.
         Використання доказів треба розуміти як процедуру оперування ними  в
доказуванні, тобто  надати  суб'єктам  можливість  ознайомитись  з  джерелом
інформації, оцінити ті фактичні  дані,  що  в  ньому  містяться,  перевірити
законність та обгрунтованість вилучення, фіксації,  збирання  інформації  та
процесуального її закріплення. Все це дає змогу кожному учаснику процесу  на
свій розсуд використовувати джерела в доказуванні (доведенні).
         Вивчення криміналістичної закономірності вчинення злочину  та  його
механізму є лише однією стороною, іншу складають методи та засоби  збирання,
дослідження, подання, використання доказової  інформації  для  розслідування
та запобігання  злочинам.  Розроблені  на  основі  пізнання  закономірностей
учинення злочину  технічні  засоби,  тактичні  прийоми  і  рекомендації  для
роботи з доказами, дістали назву — криміналістичні засоби.
         Криміналістичні  засоби  розподіляють  на  технічні,  тактичні   та
методичні,  кожні  з  них  розглядаються  у   відповідних   розділах   науки
криміналістики. Криміналістичні засоби та методи можна  класифікувати  і  за
іншими ознаками, наприклад, за суб'єктами застосування  —  засоби  слідчого,
дізнавача, судді, експерта, оперативного працівника, але цей поділ умовний.

         Криміналістика є юридичною наукою і  виконує  соціальну  функцію  —
сприяє державним структурам і правоохоронним органам в розбудові  незалежної
суверенної  держави  Україна,  створення  її   правових   основ,   зміцнення
державності та законності. В період виникнення  і  встановлення  самостійної
державності  та  її  правової  основи,  формування  державних  структур,  що
розв'язують соціальні,  економічні,  правоохоронні  задачі  молодої  держави
нерідко супроводжуються зростанням злочинності, про що  свідчить  історичний
досвід (в цей період боротьба зі злочинністю потребує особливих зусиль).
         Сучасна  криміногенна  ситуація,  що  склалася,  перетворилась   "в
найбільш небезпечне соціальне зло, що  створює  серйозну  загрозу  розбудові
незалежної  держави".  Завдання  правоохоронних   структур   —   забезпечити
розбудову і становления молодої незалежної держави Україна,  створити  умови
—  правове  середовище  для  вільного  користування  громадянами  правами  і
свободами, гарантованими конституцією.
         Наука криміналістика не розкриває і не  розслідує  злочинів.  Однак
вона своїми рекомендаціями, специфічними  методами  та  засобами  виявлення,
фіксації,  дослідження  та  використання   доказів   сприяє   правоохоронній
діяльності, підвищує її ефективність у боротьбі зі злочинністю і  тим  самим
допомагає виконанню загального завдання,  що  стоїть  перед  правоохоронними
державними структурами. Це завдання не тільки науки  криміналістики,  але  й
інших галузей права — кримінального, цивільного, адміністративного, а  також
суспільствознавчих та  природничих  наук,  які  так  чи  інакше,  займаються
вивченням злочинності.
         Загальне завдання є основою для визначення часткових  (спеціальних)
задач для кожної юридичної науки, у тому числі і криміналістики.
         Часткові задачі характеризують окрему юридичну науку, є  орієнтиром
і програмою її розвитку і вдосконалення. До таких задач належать:
         1) подальше  вивчення  об'єктивних  закономірностей  дійсності,  що
грунтуються  в  механізмі  вчинення  злочину,  виникнення  джерел  доказової
інформації, які є складовими елементами  предмета  криміналістики,  розвиток
теоретичних засад для розробки нових методів і створення  технічних  засобів
судового дослідження і попередження злочинів;
         2) розробка нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних
засобів,  тактичних  прийомів  та  методичних  рекомендацій  щодо  збирання,
дослідження, оцінювання та використання доказів;
         3) розробка заходів щодо  припинення  вже  розпочатого  злочину  та
попередження того, що готується;
         4) розробка  слідчих,  експертних  методів  та  прийомів  виявлення
причин   злочинності,   розробка   на   їх    основі    головних    напрямів
криміналістичної діяльності;
         5) розробка і вдосконалення організаційних, тактичних і  методичних
основ попереднього та судового слідства;
         6) активне вивчення і узагальнення слідчої і  судової  практики,  а
також розробка автоматизованих  інформаційних  баз  знань  для  забезпечення
прийняття рішень під час розслідування і попередження злочинів.
         Часткові  завдання  криміналістики  —  динамічні,  вони  змінюються
залежно  від  соціальних  змін  у  суспільстві  і  повинні  служити  пекучим
потребам  практики  боротьби  зі   злочинністю,   зміцненню   законності   і
правопорядку. Конкретні завдання, у свою чергу,  визначаються  стосовно  тих
напрямів практики, що спрямовані на боротьбу зі злочинністю.
         Наприклад, підсилення боротьби з організованою злочинністю,  внесло
до порядку денного створення нових структурних підрозділів,  розробку  нових
технічних засобів, удосконалення кримінального і  кримінально-процесуального
законодавства, зокрема,  використання  як  самостійних  доказів  оперативних
матеріалів звуко-, кіно-, відеозапису.  Тому  розробка  спеціальних  засобів
звукозапису, відеозапису, нових ідентифікаційних методик ототожнення  джерел
звукової  інформації  —  все   це   є   конкретними   сучасними   завданнями
криміналістики.


      Механізм вчинення злочину, основи механізму злочинної діяльності.


                Злочинність у системі соціальної діяльності.


         Злочин як різновидність соціальної діяльності.


         Матеріалістична   діалектика    складає    теоретичний    фундамент
методології  часткових  наук.   Сучасне   вчення   про   методологію   науки
криміналістики  заведено  називати  загальною  теорією,  зміст  якої  вміщує
систему принципів, теоретичних концепцій, методів  і  зв'язків,  термінів  і
понять,  учення  про  закономірності  виникнення,   збирання,   дослідження,
оцінки, використання доказів, теорію механізму  вчинення  злочину  та  інших
часткових учень.
         Методологія криміналістики є відбитком сучасного стану і  досягнень
суспільних і природничих наук,  що  веде  до  появи  в  її  структурі  нових
методів і засобів пізнання, нових підходів як  в  криміналістиці,  так  і  в
юридичних науках в  цілому.  Так  виникли  системний,  системно-структурний,
інформаційний,  ситуаційний,  алгоритмічний  та  інші  підходи  в   методиці
дослідження. Серед них особливе місце належить діяльнісному підходу.
         У криміналістиці діяльнісний підхід означає  дослідження  об'єктів,
подій та дій в аспекті  специфіки  діяльності  суб'єкта.  Криміналістика  не
досліджує правової сторони  злочину,  а  вивчає  технічні  засоби  і  методи
виявлення  і  використання  джерел  інформації  для  доказування   наслідків
злочину, тобто слідів злочину. Криміналіста,  фахівця  насамперед  цікавлять
сліди, знайдені на місці злочину,  який  механізм  їхнього  утворення,  яким
чином і як давно вони залишені, як діяв суб'єкт при  досягненні  поставленої
мети, а також обставини вчинення злочину.
         Продовжуючи   думку,   треба   підкреслити,   що    все    більшого
методологічного   значення   набувають   теоретичне   дослідження    проблем
кримінальної і криміналістичної діяльності (3.І.Кірсанов), теорія  механізму
вчинення  злочину  (Р.С.Бєлкін),  теорія  криміналістичної   діагностики   і
прогностики    (П.Д.Біленчук),    криміналістична     теорія     спілкування
(В.Е.Коновалова, В.Г.Лукашевич),  теорія  логіко-математичного  забезпечення
процесу    розслідування    (Н.І.Клименко,    В.К.Лисиченко,     А.О.Фокіна,
В.А.Образцов),   теорія    криміналістичної    інформатики    (П.Д.Біленчук,
Л.І.Громовенко,  В.Г.Хахановський),   теорія   інформаційного   забезпечення
процесу розслідування (Н.Я.Швець) тощо. Все  це  справедливо  стверджує,  що
діяльнісний підхід у методології криміналістики є  перспективним  напрямком,
який забезпечує сучасний рівень стану науки криміналістики.
         Діяльнісний  підхід  інтегрує  засоби  дослідження   для   пізнання
характеру взаємодій суб'єкта з матеріальним середовищем,  в  залежності  від
нього  виникають   сліди   злочину.   Виявлення,   фіксування,   дослідження
матеріальних і ідеальних слідів у світлі діяльності суб'єкта злочину.
         У методиці розслідування злочинів діяльнісний підхід  пов'язаний  з
історичним, який  має  на  меті  поетапне  вивчення  діяльності  і  розвитку
суб'єкта. Включаючи при  цьому  виникнення  злочинного  наміру;  розвиток  і
формування мети; складання плану і моделі бажаного  результату;  дослідження
фізичної реалізації мети, інакше кажучи, власне самої злочинної діяльності.
         Діяльнісний підхід  пов'язаний  з  інформаційним,  оскільки  засоби
криміналістичної техніки і  тактики  під  час  їхньої  реалізації  виконують
функції  збирання,  дослідження  і  використання  доказів  у   кримінальному
судочинстві. Внаслідок  цього  однією  із  сторін  процесу  розслідування  є
інформаційно-пізнавальна функція, в основі якої лежить діяльність  суб'єктів
кримінального процесу.
         Зрештою, у криміналістиці діяльнісний  підхід  зумовлений  суттю  і
поняттям  у  кримінальному  праві.  Злочин  —  це  передбачене  кримінальним
законом  небезпечне  діяння,  що  посягає  на  суспільний  устрій  та   його
економічну  основу,  приватну  власність,  конституційні  права  і   свободи
громадян, а також інші діяння, що посягають  на  суспільний  правопорядок  і
громадську безпеку.


         Криміналістичне поняття діяльності.

         Діяльність  —  категорія  соціальна.  У  тлумачних   словниках   її
інтерпретують, як "спосіб буття людини у світі, здатність її  вносити  зміни
в   дійсність".   Отже,   поняття   "діяльність"   обумовлене   обов'язковою
присутністю суб'єкта і  його  здатністю  існувати  в  суспільстві,  оскільки
існування відображає "спосіб буття",  тобто  певну  діяльність  людини  щодо
самозабезпечення життєдіяльності.
         Діяльність має соціально-перетворюючу направленість, вона пов'язана
із здатністю людини  до  вироблення  цілеспрямованих  змін  в  матеріальному
середовищі.  Зміни  як  результат  людської  діяльності   охоплюють   широке
поняття, яке зачіпає перетворення в різних сферах  суспільної  (духовної)  і
матеріальної діяльності. Приміром, це зміни у  певній  державній  структурі,
комерційній  організації,  виробничій  технології  тощо.  Такі  зміни  дають
можливість побачити сліди в широкому розумінні, оскільки  вони  виникають  в
результаті людської діяльності. Різні юридичні  науки  вивчають  сліди-зміни
як наслідки злочинної діяльності. Саме криміналістика вивчає головним  чином
наслідки  людської   діяльності   у   вигляді   матеріальних   і   ідеальних
відображень. На цій  підставі  механізм  діяльності,  її  види  і  структура
відіграють не останню роль при пізнанні  подій  злочину,  встановленні  його
учасників та інших обставин.
         Структура соціальної діяльності містить:
         а) суб'єкт з його потребами;
         б) мету, у відповідності з якою суб'єкт перетворює предмет;
         в) об'єкт, на який спрямована діяльність;
         г) засоби реалізації мети;
         д) результат діяльності.
         Діяльність  —  це  здійснення   суб'єктом   певної   фізичної   або
інтелектуальної роботи. В теорії економіки зазначається,  що  цілеспрямована
діяльність людини, скерована на створення за допомогою  знарядь  виробництва
матеріальних і духовних цінностей — це праця, робота, труд.
         У структурі діяльності необхідно розрізняти дві грані: теоретичну і
практичну. Суть теоретичної полягає у визначенні суб'єктом мети  діяльності,
коли  він  створює  ідеальний  образ  бажаного  результату,  згідно  з  яким
перетворює  об'єкт  діяльності.  Але  не  завжди  ідея  суб'єкта  може  бути
здійснена.  Тому  практична  грань  діяльності,  тобто  реальна  праця  щодо
перетворення об'єкта у відповідності  до  бажаного  результату,  є  ведучою.
Таким чином, сутність теорії і практики втілюється в практичну діяльність.
         Працедіяльність — це різновидність  соціальної  діяльності,  вид  і
характер  якої  визначаються  практичними  потребами  людини.  Отже,   всяка
діяльність має цілеспрямований характер, який  відповідає  намірам  суб'єкта
діяльності або особи, яка її  організує.  У  кримінальному  праві  визначені
організатор і виконавець злочину.
         Залежно  від  потреб  суспільства  існують  такі  види   соціальної
діяльності: духовна, матеріальна, виробнича, трудова і  нетрудова  та  різні
її підвиди. Так, серед духовної розрізняють  просвітительську,  літературну,
суспільну.


         Структура злочинної діяльності і характеристика її елементів.


         У  спеціальній  літературі  злочинна  діяльність   тлумачиться   як
різновид соціальної. Кримінальне законодавство  передбачає  відповідальність
за суспільне небезпечне діяння, діяльність (бездіяльність), результати  якої
можуть мати ознаки адміністративних,  цивільних,  фінансових  правопорушень.
Тому не всяка протиправна діяльність є злочинною. Злочинна діяльність  —  це
посягання особи на об'єкти кримінально-правової охорони і об'єктивні  умови,
пов'язані з ними. Через  це,  діяльність  являє  собою  акт  зовнішньої  дії
суб'єкта.  Тому  ознаки  діяльності,  які   складають   об'єктивну   сторону
злочину,— місце, час, спосіб діяння, вимірювання матеріальної обстановки,  в
якій відбувалося злочинне діяння, знаходяться як би на поверхні і  передусім
потрапляють в поле зору слідчого на місці події.
         Разом з тим діяльність як зовнішньодинамічний вияв особи  не  можна
порівнювати з простим фізичним актом руху тіла  людини  (тілорухом).  Діяння
складається з послідовних рухів, результати яких, як правило, усвідомлені  і
відповідають поставленій меті. Скажімо, щоб зробити постріл із зброї,  треба
виконати декілька  операцій:  дослати  патрон  у  патронник,  звести  курок,
прицілитись, натиснути на спусковий крючок. Проте це тільки частина руху,  в
діяльності їх значно більше, оскільки все складне дискретно.  Звідси  всякий
рух треба розглядати  як  складне.  Щоб  пізнати  будь-яку  діяльність,  тим
більше побачити в ній ознаки злочину, треба її розділити на прості  елементи
руху.  Виділення  їх  є  одним  із  логічних  прийомів  розкриття  структури
діяльності та пізнання її суті.
         Злочинна діяльність — це система обдуманих дій (бездій) суб'єкта,
які викликають зміни в матеріальному середовищі (природі, суспільстві), і
вважаються суспільне небезпечними і кримінальне караними.
         Структура злочинної діяльності складається з таких елементів:



         Суб'єкт  злочинної  діяльності  —  фізична  особа,  здатна   діяти,
вступати у взаємодію, проводити  роботу  і  таким  чином  відображати  себе.
Суб'єкт  злочину  не  просто  фізична   особа,   він   має   бути   осудним,
усвідомлювати свої дії, вміти визначати мету, складати план  її  реалізації,
мати відповідний вік.
         Засоби злочинної діяльності. У соціальній діяльності засоби дістали
назву знарядь праці. Це предмети, інструменти, механізми  та  їхні  системи;
тварини і живі істоти; речовини природного і  синтетичного  походження,  які
суб'єкт вміщує між собою і предметом праці для досягнення поставленої мети.
         У структурі злочинної  діяльності  засоби  вчинення  злочину  —  це
засоби "праці" злочинця, до яких належать не  тільки  матеріальні  предмети,
але й не матеріальні  діяння,  слова,  мімічні  рухи  тощо.  Знаряддя  праці
бувають  пристосованими  предметами  та   приладами,   за   допомогою   яких
виконується певна робота або ж дія (машина, інструмент, транспорт і  і.  д.)
і не пристосованими (палка, камінь тощо).
         Пристосовані  засоби  вчинення  злочину  на   зорі   криміналістики
називали  "злодійськими  інструментами",   на   відміну   від   інструментів
столярних, слюсарних, які,  проте,  можуть  використовуватись  для  вчинення
злочину, але які не можна назвати знаряддям учинення злочину.


         Здійснюючи свою мету, злочинець діє на  об'єкти  посягання  різними
предметами, в тому числі  і  знаряддям  праці,  перетворюючи  їх  на  засоби
вчинення злочину, але не знаряддя (як це інколи буває). Такі звичайні  речі,
як кухонний ніж, стамеска,  сокира  називають  знаряддям  убивства,  хоч  це
предмети інші за призначенням.
         Розслідування багатьох  злочинів  розпочинається  саме  із  засобів
учинення злочину, якщо вони залишені на місці події.
         Предмет  злочинної  діяльності  можна  інтерпретувати  як  природне
середовище людини, оскільки діяльність — це спосіб її  буття,  її  здатність
вносити зміни в дійсність. Тому природа є "універсальним"  предметом  всякої
діяльності, в тому числі й злочинної.
         Щодо  криміналістики,  то  предмет  злочинної  діяльності  (предмет
злочину)  можна  уявити  як   кінцевий   продукт,   результат   протиправної
діяльності суб'єкта, перед  яким  опиняється  слідчий  на  стадії  порушення
кримінальної справи.
         Предмет  злочинної   діяльності   треба   відрізняти   від   такого
кримінально-правового поняття, як "предмет злочину". Останній знаходиться  у
сфері суспільних відносин. Предмет злочинної діяльності — це об'єкт, з  яким
безпосередньо взаємодіє суб'єкт, але  сам  об'єкт  (як  самосприймаючий)  не
завжди є предметом злочину. При убивстві, згвалтуванні, заподіянні  тілесних
ушкоджень предметом  безпосередньої  злочинної  діяльності  є  фізичне  тіло
людини,  тим  часом  як  предметом  злочину  —  життя,  здоров'я   і   честь
громадянина.
         Предмет злочинної діяльності і взаємодіючі з ним об'єкти  утворюють
багатокомплексну систему. Якщо змінити властивості одного елемента  системи,
то в ній порушиться весь характер відносин. У зв'язку з цим  законодавець  у
ряді випадків прямо вказує на предмет злочину, наприклад, контрабанди. Це  —
товари, історичні і культурні цінності, отруйні, сильнодіючі,  радіоактивні,
вибухові речовини і таке інше.
         Предмет  злочинної  діяльності  і  предмет   злочинного   посягання
відрізняють від предмета злочину і засобів учинення  злочину.  Якщо  предмет
злочинної діяльності може бути  предметом  злочину,  то  знаряддя  і  засоби
вчинення злочину знаходяться поза сферою суспільних  відносин  і  такими  не
являються. Разом з тим застосування  деяких  з  них  при  вчиненні  злочину,
приміром, вогнепальної і холодної зброї, являє собою кваліфікуючу ознаку,  а
виготовлення.  зберігання,  збування   деяких   засобів   учинення   злочину
складають самостійний склад злочину.
         Таким  чином,  предмет  злочинної  діяльності  у   криміналістичній
інтерпретації являє фізичне тіло органічного або  неорганічного  походження,
яке перебуває у твердому, сипучому, рідкому і газоподібному стані, і  зазнає
на собі безпосередній вплив та відображає його механізм.
         Сліди  злочинної  діяльності,  або  сліди,  розглядаються  в  трьох
планах: глобальному, загальному і частковому. В глобальному  —  це  зміни  у
природній сфері і суспільстві, внесені суб'єктом злочинної діяльності.  Вони
являють  собою  матеріальні   та   ідеальні   відбитки,   наприклад,   сліди
екологічного злочину.  Характер  глобальних  слідів  залежить  від  багатьох
факторів, соціальних умов і обставин. Щодо загального аспекту, то  глобальні
сліди  потрібно  розглядати  як  продукт  соціальної  діяльності  взагалі  і
злочинної зокрема. У частковому аспекті, особливо  в  трасологічному,  сліди
злочинної діяльності є  результатом  контактної  взаємодії  слідоутворюючого
предмета з матеріальним середовищем.
         Сліди злочинної діяльності — це явні і неявні зміни, які призводять
до порушень функцій людини, речей і  відношень  між  ними.  Більшість  явних
слідів одержується під час проведення огляду місця події, на  підставі  яких
слідчим  приймаються  процесуальні  рішення.  Сліди   злочинної   діяльності
одночасно  можуть  бути  предметом   злочину   і   безпосередньо   предметом
посягання, але переважно вони знаходяться поза сферою  суспільних  відносин.
Це  предмети  матеріального  середовища,  в  якому   відбувається   злочинна
діяльність.


                     Теорія механізму вчинення злочину.


         Відображення в основі механізму вчинення злочину.


         Відображення — фундаментальне філософське  поняття  і  є  загальною
властивістю матерії. Воно притаманне всім об'єктам живої і неживої  природи.
Злочин — це специфічна діяльність суб'єкта в матеріальному середовищі.  Тому
її об'єкти, перебуваючи в орбіті подій злочину, відображають злочин  і  його
суб'єктів.
         Розкриваючи  сутність  відображення,  його  завжди  пов'язують   із
взаємодією і повторенням,  з  внутрішньою  здатністю  матеріальних  об'єктів
пристосовуватись   до   дій   і   відповідним   чином   реагувати   на   них
(В.Г.Афанасьев). Результатом такого реагування і пристосування об'єктів,  що
взаємодіють, є сліди-відображення, характер яких  обумовлений  їхнім  рівнем
організації.  Всезагальна  властивість  матерії  полягає  в   тому,   що   в
конкретних умовах одна матеріальна система відтворена  в  специфічній  формі
сторони  другої  системи,  взаємодіючи  з  нею.  Результат   цього   процесу
відтворення — "відбиток", фіксуючий особливості явища, яке відображається.
         За формою і глибиною відтворення розпізнають відображення в живій і
неживій  природі  та  в  суспільстві.  Однак  для  кожної  форми   загальною
закономірністю є те, що виникле відображення-слід є  другим  щодо  предмета,
яким відображається, і подібний до нього.
         У  неживій  природі  процес   відображення   відносно   простий   і
завершується  утворенням   матеріальних   слідів,   наприклад,   рук,   ніг,
транспортних засобів, які є відтворенням  ознак  самоутворюючого  об'єкта  в
особливостях   слідосприймаючого.   Таке   відображення   інколи   називають
"пасивним", а результати його — елементарними слідами-відображеннями.
         У живій природі відображення складніше,  форми  його  неоднакові  і
залежать  від   рівня   розвитку   живих   організмів.   Найдосконалішим   є
відображення  людиною,   яка   наділена   свідомістю   і   мисленням.   Таке
відображення називають психічним, це складний  процес  взаємодії  людей  між
собою і матеріальною дійсністю. Процес взаємодії відбувається  на  чуттєвому
(органолептичному)  рівні.  Всі  відчуття,  які  виникають  у   зв'язку   із
взаємодією,  перетворюються  в  пам'яті   людини   на   суб'єктивні   образи
об'єктивного світу. При цьому чуттєве і раціональне  відображення  виконують
роль "інструментів" для вилучення і  переробки  інформації  із  матеріальних
джерел при переході від живого до  абстрактного  мислення  і  від  нього  до
практики (В.І.Ленін).
         Чуттєве відображення  викликає  формування  мислячого  (ідеального)
образу як джерела криміналістичної інформації. В цьому  плані  розслідування
можна інтерпретувати як процес відображення  на  рівні  людської  свідомості
ідеальних і матеріальних слідів злочину. Слідчий-дізнавач,  суддя  починають
пізнання  злочину  з  живого  споглядання  матеріальних  змін  в  оточуючому
середовищі і виявлення в цих змінах ознак складу злочину.
         Дійсно, слідчий при огляді місця події відображає сліди вимірювань,
оцінює їх, складає єдину картину події злочину. Під час  допиту  потерпілого
або  свідка-очевидця  слідчий  відображає  у   свідомості   подію   злочину,
трансформує її в форму  для  доказування,  наприклад,  фіксує  в  протоколі,
складає суб'єктивний  портрет  і  схему  місця  події,  тобто  закріплює  їх
матеріально.
         У процесі відображення беруть участь  три  об'єкти:  відображуваний
(слідоутворюючий),  відображуючий  (слідосприймаючий),  в  результаті   чого
виникає відображення-слід.
         Відображуваний об'єкт — це звичайна реальність у конкретний  момент
часу, як то: люди, події,  явища,  факти,  моменти  часу,  речі,  відносини,
тварини, машини та інструменти. Він взаємодіючий і, як правило,  є  причиною
впливу і слідоутворення; він сам джерело енергії  взаємодії  чи  отримує  її
від іншого джерела.
         Відображуючий об'єкт — це будь-яке матеріальне тіло живої і неживої
природи, який під час взаємодії змінює  свої  зовнішні  ознаки  і  внутрішні
властивості, відтворює (копіює) властивості  слідоутво-рюючого  об'єкта.  Це
всі матеріальні тіла, які перебувають у агресивному стані.
         Відображення — це результат  процесу  відбиття,  сліди  в  широкому
розумінні (матеріальні та ідеальні). У неживій природі відображення  являють
собою сліди — механічної, електричної, фізичної, хімічної та  ін.  взаємодії
(сліди взуття, знаряддя  злому,  транспорту,  короткого  замикання,  вибуху,
радіоактивності тощо). Механізм дії відображення  опосередкований  об'єктами
взаємодії  та  енергією  взаємодії.  Головним   чином   слід   являє   зміни
слідосприймаючого об'єкта (відображуючого).  Однак  відображення  може  бути
утворено за рахунок третього об'єкта, наприклад, речовини, яка є  на  одному
із взаємодіючих об'єктів (кров на руці, фарба на знарядді  злому).  У  цьому
разі  слідовідображення  і  слідоутворюючий   об'єкт   —   різні   предмети.
Слідосприймаючий об'єкт у цьому випадку має назву  носія  сліду  на  відміну
від самого сліду, який можна відокремити від носія.
         Відображення може  виникнути  внаслідок  проміжного  об'єкта,  який
знаходиться між відображуваним і відображуючим об'єктами, наприклад,  рідке,
газоподібне,  сипуче   середовище.   Такі   матеріальні   проміжні   об'єкти
називаються  каналами  зв'язку  процесу   відображення,   каналом   передачі
інформації  від   слідоутворюючого   об'єкта   до   слідосприймаючого   (так
передаються звукові сліди, оптичні сигнали).  Слідом-відображенням  в  даній
процедурі є проміжний об'єкт, його енергетичний  стан  у  визначений  момент
часу.
         Відображення людини проходить на рівні суспільної  свідомості,  тут
слідами-відображеннями є уявні образи  —  "сліди  пам'яті,  що  виникають  у
свідомості людини, яка думає. У зв'язку з цим утворення  слідів  пам'яті  не
можна зводити лише до механічного копіювання або переносу  інформації.  Досі
цей процес не можна вважати  пізнаним  до  кінця.  В  ньому  залишається  ще
багато білих плям.
         Таким чином, методологічну роль теорії відображення як всезагальної
властивості матерії для науки  криміналістики  взагалі  і  теорії  механізму
вчинення злочину зокрема можна сформулювати так:
         По-перше, усезагальна  властивість  матерії  відображення  дозволяє
події злочину інтерпретувати як процес відображення і  слідоутворення.  Якщо
існують події в дійсності або існували  в  минулому,  то  обов'язково  мають
бути відображення-сліди. Останнє збільшує число джерел  інформації,  існують
не  тільки  традиційно  тверді  носії  інформації,  але  й  сипучі,   рідкі,
газоподібні і т. п.
         По-друге,  положення  теорії  відображення   про   те,   що   слід-
відображення не може існувати окремо від відображуючого об'єкта,  в  судово-
слідчому процесі визначає кінцеву мету дослідження.  Практично  це  означає:
якщо є слід, то обов'язково повинен бути предмет, який його залишив.
         По-третє, положення теорії відображення про  те,  що  відображуване
існує незалежно від відображуючого, орієнтує  слідчого  на  те,  що  ступінь
копіювання слідоутворюючого об'єкта, повнота передач його  рельєфу  залежить
тільки від матеріалу контактуючих об'єктів і  механізму  взаємодії,  але  не
залежить від суб'єкта дії.  Останній,  в  силу  своїх  професійних  знань  і
процесуального  стану,  може  одержувати  із  джерела   більше   або   менше
інформації, але кількість відображуваної  первинної  інформації  залишається
незмінною. Тому, використання однакових засобів дослідження  одного  і  того
самого джерела дозволяє  одержувати  однозначні  результати  і  таким  чином
перевіряти обгрунтованість раніше проведених досліджень.


         Види взаємодії у структурі механізму злочину та їх енергетична
         сутність.


         Взаємодія між двома об'єктами являє поодинокий акт  відображення  і
утворення слідів  відображення.  Злочинна  діяльність  —  це  довгий  ланцюг
взаємодій: людей, тварин, організмів і неживих тіл. У свою  чергу,  під  час
взаємодії виявляється один або декілька  видів  рухів.  Візьмемо,  приміром,
механічний рух, який створює уявлення про  переміщення  предметів  на  місці
події; хімічний викликає утворення кіпті, іржі, слідів горіння тощо.
         При взаємодії об'єкти обмінюються енергією  (механічною,  хімічною,
електричною і т. п.), необхідною для слідоутворення, тобто виконання  певної
роботи. За кількістю видів рухів, що  беруть  участь  у  взаємодії,  останні
ділять на прості та складні, опосередковані та  безпосередні,  контактні  та
безконтактні.
         Взаємодія вважається простою, якщо в основі  слідоутворення  лежить
один вид руху, більшість слідів в трасології  утворюється  при  одному  виді
руху — механічному. Складною називається взаємодія,  коли  у  слідоутворенні
бере участь декілька видів рухів. Як,  наприклад,  при  короткому  замиканні
електричних проводів під час пожежі.  Через  падіння  перекрить  (механічний
рух) проводи вступають у контакт, потім виникає електрична взаємодія,  тобто
відбувається плавлення металу на місці  контакту,  а  закінчується  хімічною
взаємодією — утворенням окису міді.
         Основні види  рухів  матерії  були  названі  Ф.Енгельсом,  а  саме:
психічний (різновидність  суспільного),  механічний,  фізичний,  хімічний  і
біологічний.
         Психічний рух — це вища і складна форма взаємодії  і  зв'язку,  яка
виникає при вчиненні злочину  між  суб'єктами  та  матеріальним  середовищем
органічного  і  неорганічного  походження.   Скажімо,   погроза   убивством,
висловлена  потерпілому,  психічне  насильство,   створення   психологічного
контакту  перед  вербальними  слідчими  діями  та  ін.  Психічна   взаємодія
суб'єкта з предметом неживої природи викликає  формування  нового  знання  і
суб'єктивного образу.
         Механічний рух  —  це  переміщення  тіл  у  просторі.  Це  найбільш
очевидна форма руху, в якому беруть участь будь-які об'єкти живої і  неживої
природи. Всяке переміщення  предметів  обстановки  являє  собою  слід,  який
змінює відношення речей  та  їхні  зв'язки.  Зникнення  предмета  або  поява
нового як слід-предмет, припустимо, залишений злочинцем  на  місці  вчинення
злочину. Сліди механічного походження майже  завжди  явні.  Разом  з  тим  є
велика  кількість  слідів  механічного  походження,  які  існують  на   межі
видимого або  зовсім  невидимого.  Наприклад,  сліди  металізації,  запахові
сліди, сліди звуку, сліди мікрочасток і мікрооб'єктів тощо.
         Фізичний рух здійснюється на молекулярному або атомарному рівнях. У
світі сучасних поглядів ці процеси  супроводжуються  тепловими,  магнітними,
електричними, радіоактивними змінами у структурі взаємодіючих об'єктів,  які
у своїй більшості залишаються невидимими.  У  криміналістичних  дослідженнях
найчастіше використовуються термічні, електричні, радіоактивні сліди.
         Хімічний рух відбувається на молекулярному рівні з  виділенням  або
вбиранням енергії, при цьому проходить перетворення взаємодіючих об'єктів  в
третю — нову речовину. Хімічна взаємодія приводить  до  утворення  слідів  з
новими ознаками, які відрізняються від тих, які мають  взаємодіючі  об'єкти.
Криміналістичне   дослідження    слідів    хімічної    взаємодії    дозволяє
встановлювати вид і ознаки взаємодіючих речовин  (предметів),  які  існували
до контакту. Так  по  слідах  кіпті  визначають  вид  пороху  —  димний  або
бездимний чи спалена інша речовина.
         Біологічний  рух  являє  собою   фізіологічні   процеси   в   живих
організмах, рослинах, мікроорганізмах, внаслідок якого відбуваються  процеси
регуляції, росту, регенерації, відмирання та  розклад  тканин.  Стосовно  до
події злочину дослідження механізму біологічного  руху  дозволяє  встановити
час виникнення та  зникнення  слідів,  а  отже,  давність  настання  смерті,
поховання та ін.  Зараз  виник  новий  напрям  у  судовій  експертизі,  який
розв'язує саме  ці  питання.  Сліди  біологічного  походження  мають  велике
значення при розслідуванні злочинів.


                                  Висновок.

         Таким чином, розглянуті закономірності вчинення  злочину,  механізм
його, криміналістичні засоби та методи збирання доказів  складають  елементи
предмета науки криміналістики, визначення якої можна сформулювати так.
         Криміналістика  —  наука  про  закономірності  механізму   злочину,
виникнення джерел інформації про злочин  і  його  учасників,  закономірності
збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів і  розроблених  на
грунті  цих  закономірностей  спеціальних   засобів   і   методів   судового
дослідження і запобігання злочинів (за Р.С.Бєлкіним).
         Предмет криміналістичної методики є  сукупністю  часткових  методик
розслідування окремих видів злочинів, а  також  вчення  про  криміналістичну
характеристику, вчення  про  класифікацію  злочинів,  вчення  про  розкриття
злочинів  по  "гарячих  слідах",  формах  і  методах  взаємодії  з  органами
дізнання, державних ми, громадськими  організаціями,  окремими  громадянами,
які беруть участь у розкритті та розслідуванні злочинів.
         Боротьба з організованою злочинністю, рекетом, охорона особистих  і
майнових прав громадян у ринкових умовах окреслили окрему задачу —  розробка
методів і технічних засобів  експлуатації  вибухонебезпечних  об'єктів,  які
стали часто використовуватись мафіозними структурами.  Сучасна  боротьба  зі
злочинністю  вимагає  використання  нових  нетрадиційних  джерел   доказової
інформації про сліди запаху, звуку, дослідження відбитків  на  молекулярному
і атомарному рівнях — все це і висуває нові часткові завдання  перед  наукою
криміналістикою,  яка,  використовуючи  останні  досягнення  природничих   і
технічних наук, пристосовує ці методи  та  засоби  для  розв'язання  окремих
задач, трансформує їх у криміналістичну практику.
         Суть злочину  як  суспільне  небезпечного  діяння  (або  бездіяння)
полягає у фізичній дії суб'єкта,  внаслідок  якої  в  оточуючому  середовищі
виникають зміни, а також  кінцевий  продукт  —  корисний  або  некорисний  і
соціальне  небезпечний  для  суспільства.  З  цього,  злочин  —  це   завжди
діяльність суб'єктів між собою і матеріальним середовищем, завжди  взаємодія
матеріальних і ідеальних слідів.
         Ось така структура злочинної діяльності і криміналістична  сутність
її елементів.
                                 Література.



1. Криминалистика / Под ред. Н.П.Яблокова.- М., БЕК, 1995.- 708 с.
2. Белкин Р.С. Криминалистика. Краткая енциклопедия.- М., 1993.
3. Клименко Н.И. Кириченко А.А. Криминалистика как наука и учебная
   дисциплина.- Днепропетровск, 1994.- 200с.
4. Образцов В.А. Криминалистическая класификация преступлений.- М., 1988.
5. Современная криминалистика / П.Д.Биленчук.- Киев, 1989.- 32 с.
6. Криминалистика.: Підруч. Для слухачів, ад’юнтів, викладачів вузів
   системи МВС України / П.Д.Біленчук, О.П.Дубовий, М.В.Салтевський,
   П.Ю.Тимошенко, За ред. акад. П.Д.Біленчука.- К.: АТІКА, 1998.- 416 с.:
   іл.
-----------------------
|Суб'єкт |   |Засоби    |   |Предмет злочинної |   |Сліди     |
|        |   |діяльності|   |діяльності        |   |злочину   |


[pic]
Десятка наиболее читаемых рефератов:


;Каждый реферат имеет своего законного правообладателя.
Все вопросы, замечания, пожелания и претензии писать сюда
  0.037819  

Rambler's Top100